Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду "Щодо віднесення витрат з придбання матеріальних цінностей до податкових у разі відсутності ТТН" від 21.06.2011 р. у справі № 2а/0470/5895/11
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
від 21.06.2011 р. Справа № 2а/0470/5895/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
при секретарі Снаговський О.С.
за участю:
від позивача –
від відповідача -ОСОБА_3 (дов. у справі);
ОСОБА_4 (дов. у справі);
ОСОБА_5 (дов. у справі);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “СДТ” до Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000032305/0/1452, –
ВСТАНОВИВ:
10 травня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, в якому просить визнати скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000032305/0/1452 від 19.01.2011 року з податку на додану вартість на суму 2610 072, 50 грн., з яких 2088 058 грн. основний платіж, 5 22014, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Ухвалою суду від 25.05.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а/0470/5895/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 09.06.2011 р.
У зв’язку із необхідністю витребування додаткових документів та необхідністю відповідача ознайомитись з матеріалами справи, про що ним подано відповідне клопотання, в судовому засіданні 09.06.2011 р. оголошено перерву до 21.06.2011 р.
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, зазначивши в обґрунтування заявлених вимог, що податковий орган, перевищуючи свої службові повноваження, вчинив дії: склав акт перевірки і виніс податкове повідомлення-рішення, що не відповідає вимогам діючого законодавства; висновок акту перевірки про наявність порушень вказує, що порушення встановлено невиїзною документальною перевіркою, а згідно наказу та направлення на перевірку у позивача проводилась виїзна позапланова документальна перевірка, тобто порушення виявлено за результатами зовсім іншої перевірки, про яку позивачу не було відомо; висновки, викладенні в акті перевірки, позивач вважає недостовірними, в результаті чого неправомірно донараховано позивачу податок на додану вартість за липень 2010 року, оскільки у нього наявні усі первинні бухгалтерські документи по господарській операції (договір поставки № 108 від 30.06.2010 р. з ТОВ “Оптдевайс”, яке на момент укладення цього договору було включено до ЄДРПОУ та мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ), які підтверджують правомірність віднесення витрат за цим договором до валових витрат та нарахування податкового кредиту; наявність же товарно-транспортних накладних не є обов’язковою підставою для відображення господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку; підстави вважати нікчемним договір поставки також відсутні.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких стверджує, що в ході перевірки контрагента позивача ТОВ “Оптдевайс” не підтверджено факт передачі товарів від продавця, в зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару, що свідчить про те, що договір поставки, укладений між ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» та ТОВ «Оптдевайс», здійснений без мети настання реальних наслідків, тому відповідно до ст.203, п.п.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу ст.216 цього ж Кодексу не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю; в результаті чого ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» занижено податок на додану вартість за липень 2010 року на загальну суму 2610072, 50 грн., з них ПДВ 2088058 грн., штрафні санкції 522014, 50 грн.
Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зробив висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
за результатами проведеної працівниками відповідача позапланової виїзної перевірки позивача складено акт № 174/23-306/31270925 від 19.01.2011 року “Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» (код ЄДРПОУ 31270925) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Оптдевайс» (код ЄДРПОУ 36900457) за липень 2010 року», в якому встановлено порушення позивачем ч.1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Оптдевайс»; порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит у декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 2088058, 00 грн.
Зокрема, в акті перевірки зафіксовано, що укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ “Оптдевайс” договір поставки № 108 від 30.06.2010 року, предметом якого було поставити та передати у власність покупцю сировину для виготовлення пластикової тари поліетилентер ефталат в гранулах для використання її в господарській діяльності, а покупець зобов’язаний прийняти сировину та оплатити її вартість, вчинений без мети настання реальних наслідків і відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, згідно ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, оскільки посадові особи ТОВ «Оптдевайс» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутності основних фондів, виробничих активів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такого виду діяльності; з метою проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ «Оптевайс» здійснено виїзд на адресу підприємства та встановлено, що фактично суб’єкт господарювання не знаходиться за адресою с. Рославичі, вул. Гоголя, б. 15/а , первинні та інші документи по ТОВ «Оптдевайс» відсутні, тому зроблено висновок, що товариством велась діяльність спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
За таких обставин, податковий орган вважає, що операції ТОВ “Оптдевайс” не є господарською діяльністю підприємства в розумінні ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, отже сума валових витрат, що сформована позивачем за рахунок придбаних товарів у ТОВ “Оптдевайс”, неправомірно віднесена до валових витрат; віднесення до податкового кредиту відповідних сум з податку на додану вартість, сплачених за ці товари, є також неправомірним.
На підставі акту перевірки податковим органом 19.01.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032305/0/1452, яким згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового Кодексу України встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», збільшено позивачу суму грошового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2 610072, 50 грн., з яких 2088 058 грн. – основний платіж, 522014, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач просить скасувати.
Як вбачається зі справи, між позивачем (покупець) та ТОВ “Оптдевайс” (продавець) укладено договір поставки № 108 від 30.06.2010 року, згідно умов якого постачальник зобов’язаний поставити та передати у власність покупцю сировину, а покупець зобов’язаний прийняти сировину та оплатити її вартість. Предметом цього договору є сировина для виробництва пластикової тари поліетилентерефталат в гранулах різних марок і призначення, і інший товар непродовольчої групи.
Згідно п.3 договору вартість сировини в кожній партії, визначається сторонами в специфікаціях, підписаних уповноваженими на те представниками сторін.
Покупець виконує оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника згідно накладної в розмірі 100 % від вартості товару по акту поставки, але не пізніше 90 календарних днів з моменту поставки товару. Покупець також може проводити оплату за товар іншим способом, вказаним в сертифікації.
Сторони у договорі погодили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент підписання накладної уповноваженим представником покупця.
Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ «Оптдевайс» виписало позивачу: податкову накладну № 02141 від 02.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 01260 від 01.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 05107 від 05.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 06069 від 06.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 07072 від 07.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 08091 від 08.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.; податкову накладну № 09098 від 09.07.2010 року (поліетиленторефталат в гранулах) на суму 1789764, 00 грн., в тому числі ПДВ 298294, 00 грн.
Належним чином завірені копії усіх видаткових та податкових накладних за цим договором знаходяться в матеріалах справи.
Розрахунки між сторонами за договором згідно п.4 специфікації № 1 від 30.06.10 р. до договору здійснювались шляхом передачі ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» векселя № АА 0854920 від 24.12.2010 року на суму 12528348, 00 грн. ТОВ «Оптдевайс», що підтверджується актом прийому-передачі векселя від 24.12.2010 року.
Витрати, понесенні позивачем за договором поставки, віднесені ним до валових витрат, а суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій ПДВ.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 – 5.8 цієї статті.
Відповідно до п. 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
У п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зареєстрованою як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (пункти 2 та 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037).
Відповідно до приписів пп. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п. 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу).
Згідно ч. 2 п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З матеріалів справи вбачається, проти чого податковий орган не заперечив, що ТОВ “Оптдевайс» на момент виписання ним позивачу податкових накладних за договором поставки було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
В судовому засіданні позивачем надано суду відомості, що свідоцтво про реєстрацію ТОВ “Оптдевайс» як платника податку на додану вартість було скасовано лише 29.12.10 р., тобто після того, як ним виписано останню податкову накладну № 09098 від 09.07.2010 року за договором поставки.
Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу вищенаведених норм права та наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по наданню послуг.
Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Згідно п.п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий – передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Сторони у договорі домовились, що товар поставляється на умовах СРТ м. Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, 6, у відповідності з правилами і умовами «Інкотермс». Прийняття товару по кількості та якості здійснюється покупцем в порядку, передбаченим Інструкціями про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості та по якості.
Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов’язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє права покупця включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу валових витрат та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.
Укладений між сторонами договір не визнався недійсним в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цього правочину не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такий договір укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що спрямованим на реальне настання правових наслідків.
З наданих позивачем доказів (акти списання товарно-матеріальних цінностей у виробництві позивача, арк. справи 58-84) судом з’ясовано, що придбаний за договором поставки товар було використано позивачем безпосередньо в його господарській діяльності.
Згідно довідки статистики № 17346 від 20.08.03р. та № 16107 від 27.11.07р., позивач, за період, що перевірявся, мав право та фактично здійснював виробництво тари з пластмас; у своїй діяльності використовував офісне приміщення (договір оренди № 5/06 від 02.01.06 р.), виробничі та складські приміщення, придатні для здійснення фінансово-господарської діяльності та розташовані на земельній ділянці (договір оренди земельної ділянки від 03.02.03 р. площею 1,2261 га), про що, зокрема, вказано в акті перевірки.
Таким чином, позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчиненого правочину; те, що господарська операція мала реальний характер, а придбаний товар використанов в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесені спірного податкового повідомлення-рішення зазначене не було прийнято до уваги.
Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов’язок платника податку надати покупцю податкову накладну.
Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень не надав доказів та не довів обґрунтованості визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість позивачу та правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в свою чергу позивач, про що свідчать матеріали справи, належним чином виконав свої договірні зобов’язання та оплатив вартість поставленого йому товару, в тому числі і податок на додану вартість, тому у суду є підстави задоволили позовні вимоги.
На підставі статей 94, 98 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» задоволити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.01.2011 р. № 0000032305/0/1452 про нарахування податку на додану вартість в сумі 2088058 грн. і штрафних санкцій 522014, 50 грн., всього на суму 2610072, 50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» 3,40 грн. судового збору.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб’єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук