Лист Міністерства доходів і зборів України "Щодо питань застосування реєстраторів розрахункових операцій, перевезень вантажів автомобільним транспортом, права на податковий кредит" від 19.09.2013 р. № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128
МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 19.09.2013 р. N 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128
(Витяг)
Щодо першого питання
Наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. N 181 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 “Оренда”, згідно з яким оренда – угода, за якою орендар отримує право користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.
Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 (наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. N 457), який є складовою Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, код послуги:
68.20.11-00.00 – послуги з оренди та експлуатування власної або взятої в лізинг житлової нерухомості,
68.20.12-00.00 – послуги з оренди та експлуатування власної або взятої в лізинг нежитлової нерухомості.
При цьому п. 296.10 ст. 296 розділу 14 Податкового Кодексу України та статей 9 і 10 Закону від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначено умови, за яких суб’єкти господарювання мають право не застосовувати РРО .
Так, статтею 9 Закону N 265 встановлено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою в установленому порядку.
Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі і не мають пільг, встановлених зазначеними вище актами щодо незастосування РРО (КОРО), зобов’язані застосовувати РРО (КОРО) на загальних підставах.
Щодо другого питання
Відповідно до п. 138.6 ст. 138 Кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Перелік витрат, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначено у п. 138.8 ст. 138 Кодексу, до них, зокрема, належить вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).
Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року N 207, відповідно до п. 1 якого у водія юридичної або фізичної особи – підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, серед інших документів має бути товарно-транспортна накладна. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов’язковим.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. N 363, товарно-транспортна документація – комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передачу, перевезення, здавання вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з положеннями ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” товарно-транспортна накладна включена до переліку документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення автомобільним транспортом. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність. У свою чергу, відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” на даних бухгалтерського обліку грунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.
Враховуючи зазначене, у разі відсутності товарно-транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі товарно-транспортної накладної, при обчисленні об’єкта оподаткування платник податку не має підстав враховувати вартість таких послуг при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
При цьому оскільки транспортної документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.
Щодо права на податковий кредит за відсутності товарно-транспортної накладної
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) або не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).
В якості винятку підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту є заява зі скаргою на постачальника, яка подається відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, і бухгалтерська довідка, яка складається відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу у разі, якщо товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, в тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, при придбанні або виготовленні яких суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, не були включені до складу податкового кредиту.
Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:
а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку) (пункт 201.11 статті 201 Кодексу).
Таким чином, підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.
Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.
Разом з тим повідомляємо, що Міністерство доходів і зборів України постійно працює над методологічним удосконаленням вимог податкового та митного законодавства України.
Заступник Міністра |
А. Ігнатов |